July 16, 2020

8 популярних запитань про побудову довіри до дитини і дитини до нас

This content is not available in your language

Як правильно показати дитині, що вона може тобі довіряти?

  • Бути відкритим – говорити про те, що відчуваєш, що думаєш.
  • Обіцяти тільки те, що реально можеш виконати, і виконувати обіцянки без нагадувань.
  • Не обговорювати дитину за її спиною ні з дітьми, ні з дорослими.

Як відновити довіру, коли через певні причини її втратив? (Не зрозумів, довго не бачилися, не спілкувалися).

Будувати наново стосунки із надією, що відновлення займе менше часу. Але спрогнозувати неможливо, наскільки ймовірне відновлення. Лупаймо цю скалу…

Для побудови довіри потрібна індивідуальна стратегія чи є якісь універсальні принципи?

Думаю, всі ми врешті-решт спираємось на свій досвід довірливих стосунків з іншими людьми. І чужі принципи ми просто не зможемо застосувати. Проте ми точно можемо спочатку окреслити для себе, що для нас довірливі стосунки. Потім визначити 3 найважливіших принципи, на яких базується довіра. Перевірити їх на те, чи здатні діти із складним минулим дотримуватись цих принципів. Можливо, для дітей залишити 1 чи 2 принципи? Розповісти про своє бачення дитині, якщо ви – її наставник або маєте можливість регулярно спілкуватись.

Що робити, якщо з часом довіра не стає взаємною?

Зосереджуватись на цілях, які ми для себе бачили, коли прийшли у наставництво чи волонтерство. Вірю, що ми не ставили собі за ціль – досягнути довіри дитини. Якщо ставили, то, можливо, прийшов час змінити ціль? Чому я так думаю: ніхто не може спрогнозувати, чи здатна та чи інша дитина довіряти дорослому, з однієї причини – ніхто не знає, що і як пережила дитина до зустрічі з вами, і ніхто не знає достеменно характеристики її особистості.

Яку ж тоді ціль собі поставити? Перефразовуючи Л. Петрановську, дати дитині досвід добрих стосунків, досвід комунікації із дорослим, який поважає, підтримує, приймає. Цього нашим дітям точно бракує.

Як створити емоційно-безпечний простір для дитини?

Думаю, що мова йде про простір, де дитина зможе вільно проявляти емоції. Власне, спочатку потрібно розібратись з тим, наскільки ми дійсно готові приймати різні емоції дитини – її злість, відчай, роздратування, сум, наприклад. Якщо ми не губимось в ситуації прояву негативних емоцій, якщо ми насамперед поважаємо будь-які емоції дитини (а не пробуємо їх змінити на кшталт «не сумуй, все буде добре» або «чому ти злишся? Нічого ж поганого не сталось»), якщо ми вміємо бути емпатійними, то безпечний простір поруч з нами буде забезпечено.

Як нам, наставникам чи волонтерам, продовжувати будувати стосунки, якщо дитина нас неодноразово обманювала?

Світ дорослих неодноразово обманював дітей, з якими ми спілкуємось. В них достатньо причин нам, дорослим, не вірити. Обирати, кому вірити, а кому ні, складно, іноді неможливо. Тому, по-перше, важливо усвідомити, що не ми особисто «заслужили» на брехню чи «не заслужили» на правду. По-друге, ми до дітей прийшли з певних причин (мотивів). І ці причини не мали б змінитись від брехні дітей. Отже, ми далі продовжуємо виконувати свою місію. По-третє, довіряти дитині, вірити їй і надалі збільшує ймовірність, що наступний раз вона стримається, тримаючись за вашу віру, що вона здатна бути чесною. Очікування від дитини постійної брехні ніби «дає їй дозвіл» не бути чесною.

 «Я знаю, що дитина минулого разу збрехала. Це стосується минулого. Я вірю їй сьогодні і завтра» - я раджу таку внутрішню позицію.

У яких випадках ми маємо поділитись секретом дитини з вихователем або психологом?

У всіх випадках, які стосуються порушення закону, а також тих, де під секретом інформація про загрозу здоров’ю та життю дитини. Важливими є два аспекти:

  1. Вибір дорослого, якому ми передаватимемо інформацію. Чи цей дорослий може нашкодити дитині? Чи цей дорослий достатньо компетентний? Чи цей дорослий може вплинути на хід подій? Насправді навколо дітей стільки працівників і в самій установі і в різних державних органах, що вибір є.
  2. Дитина має знати, що ви плануєте ділитись інформацією – ви повинні пояснити свою позицію так, щоб дитина вас почула. Іноді таку розмову спочатку треба підготувати, а потім провести.

Як правильно позначити особисті межі у спілкуванні з дитиною і не боятись втратити довіру?

Якщо ви самі особисто вважаєте певні правила в комунікації чи то стосунках нормою, тоді порушення правил для вас – це не питання довіри чи недовіри. Якщо я закриваю двері на кухню, коли щось смажу, це стосується питання недовіри до співмешканців чи правило, яке виникло з цілі збереження комфорту перебування у всіх інших кімнатах квартири? Так і з правилами «не дзвонити після 22 год» чи «не зичити гроші». А особисті межі проявляються саме правилами комунікації з нами.

Олена Петрушкевич, позаштатний психолог-консультант Турботи в Дії